ЗУСТРІЧ ЧЕРЕЗ ДЕСЯТИЛІТТЯ
Вони призивались в армію 2 липня 1979 року так званим «спецнабором» – Ярослав Дисевич із с. Слобідка Теребовлянського району та Петро Білик з с. Мужилів, що на Підгаєччині.
Разом-скрізь і всюди, куди кидала молодих солдатів військова служба- в казахських степах і афганських горах, на тренуваннях і в солдатських палатках. Разом –до того останнього недільного дня в житті Ярослава- 11 травня 1980 року.
Петро- ротний зв’язківець, Ярослав-мінометник 1-ї десантно-штурмової роти 66-ї десантно-штурмової бригади, яка дислокувалася в районі Джелалабада – разом на бойовій операції.
Команда «Вперед» та нескоординовані дії пілотів вертольотів, що висаджували десантні групи, розділили наступаючу роту на частини, одні пішли вгору, інші – зайняли оборону у підніжжі гір, – їх скрізь уже чекала добре організована душманська засада.
Бій був жорстокий. Періодично відстрілюючись, Петро бачив земляка, адже відстань між ними була якихось 100 метрів, але здолати їх в повний ріст було неможливо, свинець косив все, що рухалося… Надвечір бій вщух, розрізнені бійці згуртувались в укритті. Із 120 десантників в строю залишилось 10 – занадто важка ціна військової операції…
Речі Ярослава Петро побачив вранці, коли прибуло підкріплення і бійці зносили з гір тіла загиблих друзів, закривавлені листи з дому, розкиданий нехитрий солдатський пайок і кров – спечена і чорна. Не вірив своїм очам, відганяв чорні думки, але побачене розвіяло сумнів – Ярослав загинув.
Доля розпорядилася так, що понад три десятиліття вони не зустрічались, але пам’ять про бойового побратима не давала спокою Петрові.
11 травня 2016 року в с .Слобідка біля приміщення місцевої школи-сад , на фасаді якої встановлена меморіальна дошка Я. Дисевичу. Відбулася поминальна панахида, в якій взяв участь і земляк з Підгаєччини – учасник бойових дій в Афганістані Петро Михайлович Білик.
Зі сльозами на очах слухали присутні розповідь про той останній бій, плакала рідна сестра Ярослава, Ганна, якій на той час було 10 років. Та найважче Петрові було зустрітися з матір’ю Ярослава Дисевича – Марією Михайлівною – час не загоїв її душевну рану.
«Спасибі за пам’ять про земляка, здоров’я Вам і Вашим сім’ям, мирного неба і процвітання нашій Україні!»- завершив поминальний захід священник о. Я. Стрілка.
Разом з бойовими побратимами Петро Білик помолився на могилі бойового друга та біля пам’ятника воїнам-афганцям Теребовлянщини.
Пам’ять про загиблих бойових побратимів – стрижневий напрям діяльності Теребовлянського районного відділення УСВА.
